Игорь Ивченко Пятница, 29.03.2024, 03:17
Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта

Войти

Категории
Статьи [8]
Выставки [7]
Мастер-классы [3]

Игорь Ивченко

Главная » Статьи » Статьи

Ни дня без стружки - Ивченко Игорь

НИ ДНЯ БЕЗ СТРУЖКИ


Споконвіку дерево супроводжує людину на її життєвому шляху. Це одне з найдосконаліших творінь природи. Так, проста палиця стала для наших пращурів першим знаряддям праці та календарем. А перші зарубки на ній перетворилися на мистецтво, яке сьогодні прийнято називати різьбленням по дереву.


У сучасному світі це не просто деревина, яка допомагає в побуті, відтепер наші помешкання прикрашають справжні дерев’яні шедеври, що служать не лише прикрасою, а й несуть тепло та свою енергетику до приміщення, в якому знайшли місце для себе.

Игорь ИВЧЕНКО, мастер:


— Нет хорошего или плохого дерева. Каждое дерево — это слепок живого солнца, энергетики земли, запечатленной в пространстве. И изделие из него несет этот отпечаток на себе.

Ігоря можна вважати справжнім знавцем деревини. Адже його на перший погляд грубі пальці відчувають усе тепло та душу, яка приховується під могутньою шкаралупою первинного матеріалу, що оживає в руках майстра, отримуючи нове життя в художньому творі: чи то буде якась тварина, чи то казкові або історичні персонажі...

Але у будь-якому разі відбувається взаємодія: автор допомагає дереву розкрити свій дух, а воно в свою чергу допомагає майстрові передати ті думки, якими він живе, виготовляючи свій витвір мистецтва.

Игорь ИВЧЕНКО, мастер:

— Я не считаю, что взял Бога за бороду и всё могу, всё умею. Каждый раз с новой работой не поединок, но взаимообразное обогащение. Я работаю над ней, она работает надо мной.

Ирина ИВЧЕНКО, жена Игоря:


— Была такая композиция — семь коней в разных позах. И вот он делал жеребенка, который лежал на спине и пытался головой почесать себе бок. Так Игорь ходил целыми днями и ржал как конь и пытался себе что-то покусать. Он настолько перевоплощается в моменты работы, что за ним даже интересно наблюдать.

Без перевтілення в момент роботи — неможливо. Інакше дерево залишиться порожнім. А зроблена з повагою та любов’ю дерев’яна скульптура може десятиліттями, а інколи і століттями жити в гармонії з людиною. Тому, крім того, щоб уловити тему, образ наступної фігурки, майстру треба відчути натхнення. А де ж його взяти?

Игорь ИВЧЕНКО, мастер:


— У каждого свой источник вдохновения. И у меня каждый раз для каждой работы непонятно, откуда что приходит. Мне не хочется высокопарно говорить, что это приходит из космоса. Наверное, это где-то сидит в подсознании: детские воспоминания, юношеские мечты, литература, которая была прочитана, романтизм, которого в нашем жестком мире не хватает.

Ігор вважає себе щасливою людиною, адже для нього різьблення по дереву не просто захоплення, це справжня робота, як і будь-яка інша. Однак це робота, яку він любить усією душею, робота, що несе славу та визнання таланту, робота, яка дає змогу забезпечити родину, бо творчість художника годує.

Тому він з радістю займається нею кожного дня. До речі, така професія "вирізала" у майстра девіз: "Ни дня без стружки". Робота не має права стояти на одному місці, вона має йти вперед і тільки вперед щодоби. Бо золоті руки автора, як вже було говорено раніше, кормлять його та родину. І в сім’ї навіть з’явився такий собі ритуал — кожного дня здійснювати ранковий обхід домашньої майстерні.

Ирина ИВЧЕНКО, жена Игоря:

— У нас каждое утро — это новое событие, потому что работа продвинулась, что-то новое появилось, что-то прояснилось.


Зрозумілість роботи — головне для пана Івченка. Тому велику увагу він приділяє деталям у своїх роботах. Бо вважає, що увесь світ складається саме з них. Наприклад, взяти ось цю "Фортуну". Всупереч ходовій думці, що Фортуна сліпа, Ігор бачить її трішки інакше. Як кожна жінка, вона хитра і будь-кого не обирає. Фортуна підглядає за діями оточуючих і дарує свою прихильність тому, хто їй сподобався.

Дивлячись на роботи пана Івченка, можна казати, що більш за все Фортуні сподобався сам Ігор, тому вона залишається поруч з ним, і... він може творити, щоб радувати світ своїми шедеврами. Не побоюсь вживати це слово, характеризуючи роботи майстра. Адже кожна з них неповторна, аналога в світі не має — це ексклюзив. І як говорить сам герой, зробити точну копію будь-якого вже існуючого творіння він не зможе. Хоча одні й ті самі теми — абстракція, козацтво, лірика, билини, легенди, шаржі, портрети — постійно подає під новим кутом.


Зображуючи князя Святослава, майстер намагався передати ту мить, коли володар землі Руської сказав ворогам: "Іду на ви!" І от він — вбраний у легкі лати, на коні, готовий вирушити в похід.

Івана Мазепу художник уявив красивим юнаком, якого гайдуки посадили голим на коня і випустили в степ.


А ось і Тарас Бульба. Хоча він і прикований до дерева, в ланцюгах, але не зламаний.

Скульптури Ігоря розповідають. Адже він навчив їх цьому. Однак мова — алегорія та метафора. Треба лише подивитися на цього "Шута". Тільки з усіх боків, уважно розглянувши деталі. Вони вам розкажуть, що для цього блазня символи влади не більше, ніж брязкальця. Його не можна образити і не бути покараним.

Він з усмішкою, що сповнена ненависті та зневаги, розкаже правду будь-якому володарю. З такою ж усмішкою він виконає пісню Вертинського про те, як легко король може втратити голову на балу і... на пласі.

Взагалі ж майстер роботи виконує під музику.

Игорь ИВЧЕНКО, мастер:

— Если мне нужна энергетика, я работаю под Высоцкого. Если мне нужны тонкие, нежные образы, скажем, "серебряного века", я работаю под Вертинского. Он такой спокойный, тонкий, чувственный.


Та й сам Ігор працює над роботами спокійно, уважно, без поспіху. Адже йому ніхто не заважає, бо працює художник у нічний час на кухні чи балконі. Так-так, хоча й почав займатися різьбленням по дереву ще в студентські роки, до сих пір не має власної майстерні. Проте визнання як Митця з великої літери вже отримав. Має найвищі нагороди конкурсів, а його роботи — постійні учасники виставок та прикраса приватних колекцій як українських шанувальників прекрасного, так і закордонних.

Наприклад, шаховий гарнітур придбав голова Міжнародного конкурсу майстрів декоративно-ужиткового мистецтва Хендрік ван Остерхаут. І недарма. Ці шахи представляють собою унікальний світ, який сягає в глибину історії. Тут відтворена сцена бою українського війська з турецьким. Принишклі на відполірованій дошці фігурки — то, звичайно ж, запорозькі козаки. І гетьман серед них. Є і гармаші, і вершники з оголеними шаблями. Їм протистоять чорні фігурки — турецькі яничари. У центрі — паша з одаліскою. Все як у житті. Кожна з шахових фігур не тільки зі своєю зовнішністю, але й характером. Такими шахами, безсумнівно, грати куди цікавіше, ніж звичайними, придбаними в магазині.


До речі, скульптурки Ігоря — головні іграшки його наймолодшої доньки. Чарівних дів вона і спати вкладає, і пісні їм співає.

Більшість дерев’яних творів пана Івченка мають віршовий супровід.




Ваш любовник скрипач. Он седой и горбатый.
Он Вас дико ревнует, не любит и бьет.
Но, когда он играет "Концерт Сарасате",
Ваше сердце, как птица, летит и поет.















Он альфонс по призванью. Он знает секреты
И умеет из женщины сделать "зеро"...
Но, когда затоскуют его флажолеты,
Он божественный принц, он влюбленный Пьеро!..

И когда Вы, страдая от ласк хамоватых,
Тихо плачете где-то в углу, не дыша, —
Он играет для Вас свой "Концерт Сарасате",
От которого кровью зальется душа!

А. Вертинский




Є ось такі піднесені, глибинні роботи, а є... дуже наближені до народу. Я маю на увазі скульптуру "Тьотя Соня". Ігор не міг не увічнити цю одеситку. І мріяв, щоб вона була серед людей. Згодом з тітонькою Сонею сталася така історія. В Одесі проводився конкурс на кращу роботу, яка б стояла на "Привозі". Коли сім’я дізналася про конкурс, виявилося...

Ирина ИВЧЕНКО, жена Игоря:


— Конкурс закончился. Игорь расстроился. Ночь не спал. Мечта могла быть реализована, но уже поздно. Я говорю: "Давай завтра позвоним". Игорь не захотел даже звонить. А я позвонила с утра — они говорят:
— Конкурс мы продлили, и сегодня как раз последний день. Будет заседание, и мы будем отбирать лучшую скульптуру.
— У нас есть такая чудесная работа "Тетя Соня", она должна стоять на "Привозе". Можно мы покажем?
— Да, привозите.



Сьогодні "Тьотя Соня" стоїть на "Новому Привозі" і разом з іншими продавцями торгує "бічками", як і мало бути.

На цих перемогах Ігор не зупиняється. Попереду ще багато планів, що потребують багато часу. Найближчий — зробити виставку бронзових робіт у поєднанні з дерев’яними творами.

Игорь ИВЧЕНКО, мастер:

— Чтобы человек мог почувствовать скульптуру из вечного материала — бронзы и из живого материала — дерева... Чтобы мог чувствовать разницу в их энергетике...


За десятки років зроблено багато, а попереду — ще більше. Однак своєю найголовнішою роботою Ігор вважає доньку Олександру. Їй два роки, але вона вже пишається своїм батьком, чесно кажучи, так само, як і вся родина.

Ирина ИВЧЕНКО, жена Игоря:

— Я вообще считаю, что моя жизнь намного интереснее, чем жизнь других гражданок. Потому что рядом с творческим человеком происходит масса интересных событий.


Певне, так і повинна жити людина: робити те, що вона вміє, і те, що їй подобається. Тоді вона створює речі, котрі ми називаємо мистецькими.

Диана Шумейко
«Истоки»
www.glasweb.com
Категория: Статьи | Добавил: vvingate (21.11.2010)
Просмотров: 1140 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Поиск

Статистика



Культура, Искусство
ARTRUSSIAN.COM - Скульптура и скульпторы

РУССКАЯ СЕТЬ
Украинский портАл

Художественная галерея Казани
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Copyright MyCorp © 2024Сделать бесплатный сайт с uCoz